Засідання методичної ради вчителів гуманітарного циклу Мартинівського освітнього округу 30 грудня 2015 року

Доповідь на тему: "Пошукова та дослідницька робота учнів на уроках історії"

Сучасний етап розвитку людства пов’язаний із зростанням ролі кожної особистості як суб’єкта свого індивідуального, а, отже, і загальнолюдського майбутнього. Як наслідок всіх цивілізаційних змін, змінилося соціальне замовлення суспільства стосовно школи: це формування творчої особистості, яка, керуючись етичними критеріями, здатна самостійно визначати мету своєї діяльності, планувати її, підбирати соціально-допустимі способи її реалізації, нести відповідальність за результати своєї діяльності та закріплювати їх в індивідуальному досвіді. Іншими словами, суспільству потрібна зріла особистість — суб’єкт діяльності; особистість, яка вміє працювати на результат, здатна до певних соціально-значимих досягнень.

Осучаснення змісту відбувається так, щоб випускники школи могли швидко адаптуватися у самостійному житті, цілеспрямовано використати свій потенціал як для самореалізації в професійному й особистісному планах, так і в інтересах суспільства, держави. Одним із шляхів оновлення змісту шкільної історичної освіти є орієнтація навчальних програм на набуття ключових компетентностей та на створення ефективних механізмів їх запровадження; посилення практично-діяльнісної та творчої складових у змісті. Така позиція вимагає під час оновлення змісту шкільної історичної освіти врахування авторами програм і підручників, вчителями застосування нових педагогічних підходів до навчання, упровадження інформаційних та комунікаційних технологій, які модернізують процес навчання, підвищують його ефективність, мотивацію учнів до навчання.

Розроблені нові  програми й підручники передбачають більше навчального часу на практичні заняття, на створення учнями творчих освітніх продуктів.  Керуючись цим, на своїх уроках, я більше уваги  приділяю формуванню вмінь в учнів отримувати, переробляти інформацію, одержану з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення. Таким чином, це зумовлює зменшення питомої ваги готової інформації як у підручниках, так і під час навчального процесу; зміну співвідношення між структурними елементами змісту на користь засвоєння учнями способів пізнання, набуття особистісного досвіду творчої діяльності, посилення світоглядного компоненту.

Дослідницька поведінка на сьогодні розглядається вже як стиль життя кожної сучасної людини, а не лише тих, хто займається науковими розробками. Потреба досліджувати навколишній світ — це одна із найбільш цінних і чудових особливостей психіки людини, яка забезпечує умови її адаптації до зовнішнього середовища, задоволення творчих, духовних та емоційних потреб.

В умовах інформаційного суспільства особливої значущості набуває не стільки оволодіння предметними знаннями, скільки формування в учнів уміння та бажання вчитися, виховання потреби в навчанні та самонавчанні впродовж усього життя. Відповідно і сучасна шкільна історична освіта не може орієнтуватися лише на інформаційне насичення учня. Якщо донедавна метою шкільної освіти була підготовка випускника, який опанував знання в межах програми і набув навчальних вмінь і навичок, то сучасні методисти, дидакти, психологи вказують на необхідність формування в учнів ключових, галузевих і предметних компетентностей.

Одним з ефективних способів досягнення цієї мети є організація дослідницької та пошукової діяльності учнів школи як на уроках, так і в позаурочний час.

Основна частина

Теоретична частина досвіду

За твердженнями С. Сєрова, Н. Фоміна «Дослідницька діяльність — це пізнавальна діяльність, спрямована на вироблення нових знань про об’єкти і процеси, поглиблення вже накопичених знань з предмета, реалізацію власних бажань і можливостей, задоволення інтересів, розкриття задатків та здібностей кожної дитини. Ця діяльність передбачає отримання кожним її учасником конкретного результату у вигляді сукупності знань і вмінь…».

Проектуючи дослідницьку діяльність учнів, за основу, як правило, беруть модель і методологію дослідження, що розроблена і прийнята у сфері науки. Проте головна мета навчального дослідження з функціональної точки зору принципово відрізняється від такої у науковій діяльності. Якщо у сфері науки головною метою є виробництво нових знань у загальнокультурному значенні, то в освіті метою дослідницької діяльності вважається надбання учнем функціонального навику (досвіду, практики) дослідження як універсального способу освоєння дійсності через підвищення мотивації до навчальної діяльності та активізації особистої позиції учня в освітньому процесі, основою яких є надбання суб’єктивно нових знань (тобто самостійно отриманих знань, що є новими і особисто значущими для конкретного учня). Отже, у дитини дослідження є не виробництвом, а виступає засобом орієнтації в навколишній дійсності.

Таким чином, під дослідницькою діяльністю ми розуміємо діяльність учнів, що пов’язана з пошуком відповіді на творче, дослідницьке завдання з наперед невідомим рішенням і передбачає наявність основних етапів, характерних для дослідження в науковій сфері: постановку проблеми (або виділення основного питання), вивчення теоретико-історичного матеріалу, пов’язаного з обраною темою, висування гіпотези дослідження, підбір методик дослідження і практичне оволодіння ними, підбір власного матеріалу з теми, його аналіз та узагальнення, власні висновки. Такий ланцюжок є невід’ємною приналежністю дослідницької діяльності, нормою її проведення, хоча не завжди в процесі роботи над історичною проблемою наявність усіх ланок ланцюжка необхідна.

Основою дослідницького навчання, як освітньої технології, є пошуково-дослідницька діяльність учнів, яка розглядається нами в таких контекстах: процесуальному (як спосіб пізнавальної діяльності) — як така, що спонукає учнів до створення оригінального навчально-значущого продукту, у процесі роботи над яким використовуються засвоєні знання, вміння й навички навчально-пізнавальної діяльності, здійснюється їх перенесення в нові умови, проводиться комбінування відомих способів діяльності чи створюється новий підхід до розв’язання проблеми; змістовного цілеспрямування особистості (як об’єкт засвоєння: від пошукового навчання — до навчання пошуку) — як форма зв’язку між внутрішнім світом учня, змістом і спрямованістю його потенціалу та зовнішнім світом і суспільством.

Мета застосування дослідницької технології в навчанні — набуття учнями досвіду дослідницької роботи в пізнавальній діяльності, що дає можливість об’єднати розвиток їхніх інтелектуальних здібностей, дослідницьких умінь і творчого потенціалу й на цій основі формувати активну, компетентну, творчу особистість.

Для досягнення цієї мети я намагаюсь сформувати стійкий інтерес учнів до пізнавальної дослідницької діяльності, забезпечити високий рівень їхніх дослідницьких умінь і навичок, знання дослідницьких процедур і методик, розуміння ціннісної ролі досліджень в удосконаленні знань.

Застосовуючи дослідницький підхід до навчання, можна розв’язати низку спеціальних педагогічних завдань:

• використати дослідницькі методи у вивченні учнями предметів навчальної програми;

• застосувати дослідження під час ознайомлення школярів з окремими явищами, процесами і фактами;

• допомогти учням у засвоєнні комплексу дослідницьких заходів, формувати їхні дослідницькі уміння та навички;

• прищеплювати учням інтерес до навчальних і наукових досліджень;

• формувати в дітях розуміння того, що їхнє навчання наближається до наукового пізнання;

• розвивати дослідницьку складову у світогляді майбутніх фахівців;

• збагачувати творчі можливості учнів на основі формування їхнього дослідницького досвіду;

• вивчати та аналізувати індивідуальні особливості формування дослідницького досвіду учнів, його впливу на їхній інтелектуальний розвиток і виховання;

• освоєння вчителем дослідницького підходу до розкриття змісту навчальної програми дисципліни, до розподілу часу на вивчення окремих змістових модулів і тем програмного матеріалу, до встановлення міжпредметних зв’язків, до вибору доцільної методики організації дослідницько-пізнавальної діяльності учнів.

Роль учителя в умовах дослідницького навчання історії полягає не в  передаванні готових знань, умінь та навичок учням, а в організації відповідного освітнього середовища, навчаючись у якому, учень спирається на особистий потенціал та у процесі навчальної діяльності і життєвої практики використовує знання, здобуті ним самим.

Учитель в умовах дослідницького навчання не повинен вести учня «за руку» до готової чи завчасно підготовленої відповіді, а спільно з учнем шукати її як людина, досвідченіша в пошуку відповідей на питання, які ставить нам життя або які ми ставимо самі перед собою. У такій «формулі» співпраці закладено принцип рівноправ’я, який досягається завдяки тому, що ніяка із сторін не знає істини, хоча б тому, що вона недосяжна (наука і процес пізнання припиняють своє існування, коли всі крапки над «i» розставлені). Педагогічна система страждає від того, що значна частина педагогів вважають себе такими, що знають єдино правильні відповіді на всі питання і зобов’язані їх передати «тим, хто не знає», забуваючи, що «чужій правді» не так легко стати «своєю».

Учитель має виступати саме як носій досвіду організації діяльності, а не як джерело «знань в останній інстанції». Таким чином, обидві сторони взаємодії є суб’єктами, тобто активними учасниками процесу навчання.

У процесі дослідницького пошуку учень має оволодіти всіма або більшістю загальних умінь:

— спостерігати за фактами, явищами, подіями, ставити запитання;

— усвідомити проблему й самостійно сформулювати її;

— висловлювати інтуїтивні здогади, передбачення, формулювати гіпотези;

— добирати способи перевірки отриманих знань;

— формулювати правила або пояснення;

— організовувати спеціальні спостереження й досліди та виконання передбачуваних розв’язань;

— перевіряти способи розв’язання гіпотез, їх пояснення;

— робити практичні висновки й остаточне утвердження гіпотези.

Результати дослідницької діяльності учнів можуть бути оформлені у вигляді рефератів, доповідей, письмових робіт, статей у  газетах та журналах, МАНівських робіт тощо.

Практична частина досвіду

Одне з актуальних завдань сучасної школи — пошук оптимальних шляхів зацікавлення учнів навчанням, підвищення їх розумової активності, спонукання до творчості, виховання школяра як життєво й соціальне компетентної особистості, здатної здійснювати самостійний вибір і приймати відповідальні рішення в різноманітних життєвих ситуаціях, вироблення вмінь практичного і творчого застосування здобутих знань.

Це означає, що вчитель має орієнтуватися на використання таких педагогічних технологій з допомогою яких не просто поповнювалися б знання й уміння з навчального предмета, а й розвивалися такі якості учня, як пізнавальна активність, самостійність, уміння творчо виконувати завдання. Пізнавальна активність на рівні структурної одиниці спрямованості особистості свідчить про те, що учень охоче засвоює ту чи іншу інформацію, більше того — має міцно сформовану потребу в якісній пізнавальній діяльності, сильні та стійкі мотиви цієї діяльності.

Залежно від вікових особливостей дітей на уроках я застосовую такі форми робіт:

·     парну (робота учня в парі з учнем, учителем);

·     фронтальну (учитель навчає одночасно групу учнів або увесь клас);

·     групову або кооперативну (усі учні активно навчають один  одного);

·     індивідуальну (самостійну) роботу учня.

Наприклад, при груповій формі організації дослідницької роботи я даю учням випереджаючі індивідуальні завдання, а  при роботі в групах - обов’язково повинна бути спільна мета. Продукт індивідуальної праці використовується як робота цілої групи для внесення коректив, змістовного поповнення, уточнення, вироблення спільної думки та формування висновків. Також на будь-якому етапі уроку використовую різні форми і методи навчання.

Метод  «Склади розповідь від імені очевидця (іноземця, журналіста, туриста)». «Уявіть, що ви потрапили до міста (наприклад, Києва) на початку ХІХ століття. Складіть (використовуючи ілюстрації, документальні свідчення сучасників, уривки художньої літератури) розповідь про те, що ви побачили. Свою розповідь розпочніть приблизно так: «Після довгих мандрів я нарешті потрапив до міста…».

Інший варіант «Складіть розповідь про тогочасне повсякденне життя в місті. Що міг би розповісти простий робітник, заїжджий селянин, турист, заможна людина».

Аналогічних завдань можна розробити чимало, використовуючи їх сюжети, можна спонукати учнів подивитися на одні й ті ж явища та події з різних точок зору, тобто очима різних учасників подій і сторонніх спостерігачів. З методичного погляду важливо, що учні були розкуті й відповідали сміливо. Цілком очевидно, що в частини учнів відповіді будуть неминуче однотипними. Проте на перших порах я, як радять психологи, утримуюсь від критики і відзначаю найбільш яскраві, цікаві, оригінальні відповіді. З часом такі вправи дадуть змогу розвинути в учнів здатність уявного переміщення.

Метод «Я – відома особистість». Розповідь біографії чи політичної діяльності відомого діяча від першої особи. (додаток 1)

Метод  «Побудова системи причин». Описую певну ситуацію. Учням потрібно назвати якомога більше можливих пояснень (причин) цієї ситуації, користуючись заданим алгоритмом причин. Крім того, причини можуть бути навмисними, постійними чи тимчасовими, ближніми чи віддаленими тощо.

Повноцінне викладання історії в школі без використання історичних джерел взагалі неможливе.

У чому ж полягає значення застосування історичних документів?

По-перше, за допомогою документа реалізується принцип наочності в навчанні історії. Вдалий відбір та використання документів (чи їх уривків) сприяє конкретизації історичного матеріалу, дає змогу зробити висновки більш переконливими.  По-друге, вдало відібрані джерела як у розповіді вчителя, так і в підручнику можуть допомогти «оживити історію та відчути дух епохи», оскільки в багатьох з них мова йде про життєвий досвід та повсякденні турботи людей. Це сприятиме формуванню в учнів інтересу до історії. По-третє, під час роботи з документами в учнів активізуються процеси мислення й уяви, що сприяє більш плідному засвоєнню історичних знань і розвитку історичної свідомості.

Конкретизації історичного матеріалу і формуванню в учнів яскравих образів минулого допомагає художня література, що дає змогу підтримувати увагу учнів, сприяє розвитку інтересу до предмета. Її умовно розділяють на дві великі групи:

1) літературні джерела досліджуваної епохи;

2) історична белетристика.

Використання художньої літератури дає змогу ввести учнів в історичну обстановку чи відтворити колорит епохи, дати картинний чи портретний опис, тобто художня література допомагає образно реконструювати історичну дійсність.

Головне — навчити учнів аналізувати художній твір з позиції відповідності його історичній науці; рецензувати; самостійно працювати над текстом книги, підбираючи приклади, складаючи анотації. Школярам пропонується визначити:

1) епоху (період), подію (явище), відбиті у творі;

2) найбільш важливі та яскраві події твору;

3) історичні й типові персонажі та колізії, що відбувалися з ними;

4) ставлення автора до описуваних подій і героїв;

5) цінність книги як джерела історичної інформації. Сформулювати свою думку про неї. (додаток № 2)

Важлива інформація міститься і в науково-популярній та довідковій літературі. Її використання створює умови для формування в учнів умінь самостійно працювати з такими видами текстів і на цій основі обґрунтовувати та аргументувати власні судження та висновки.

На своїх уроках я постійно використовую різні види ілюстративного матеріалу. (додаток №3-5)

За змістовим навантаженням ілюстрації поділяються на три основні групи: провідні, рівнозначні з текстом і такі, що обслуговують його.

Провідні — це ілюстрації, що самостійно розкривають зміст навчального матеріалу, основний текст. Використання провідних ілюстрацій дає змогу зняти певну частину навантаження з основного тексту підручника, розповіді вчителя чи дослідження.  

Рівнозначна з текстом ілюстрація використовується в тих ситуаціях, коли текст без неї буде незрозумілий учневі, так само, як і ілюстрація сама по собі незрозуміла без тексту. Такий ілюстративний матеріал володіє високою пізнавальною продуктивністю, тому його використовують для формування історичних, історико-географічних понять, під час аналізу соціально-економічних подій та явищ.

Обслуговувальні ілюстрації мають доповнювати, конкретизувати, розкривати, емоційно посилювати зміст тексту чи розповіді, сприяючи тим самим їх найбільш ефективному сприйманню та засвоєнню в процесі учіння.

Часто під час пояснення навчального матеріалу я користуюся  репродукціями картин певної історичної епохи. В своїй практиці я дотримуюся певних етапів роботи з художніми  картинами. Спочатку це підготовчий етап до сприймання картини (як правило, він включає і мотивацію використання саме цієї картини на уроці). Потім — етап первинного сприймання картини. На цьому етапі ми з’ясовуємо, що зображено на картині, коли вона створена і хто її автор. Після цього аналізуємо окремі сюжети та деталі картини. Останній етап — це формулювання загальних висновків на основі аналізу картини загалом.

Розглянемо ще таке цінне історичне джерело, як фотографія. Фотографії часто використовую для аналізу й інтерпретації конкретної історичної події, процесу чи історичного явища. Може статися, що фотографії стають ледь не головним джерелом інформації про події; хоча здебільшого існують інші свідчення, до яких необхідно звертатися для того, щоб цілком зрозуміти фотографію.  (додаток №6-7)

Не слід залишати осторонь дослідження історії повсякденності з-за допомогою таких візуальними джерелами як портрети, плакати, поштівки тощо). Досить вдалим, на мій погляд, є використання поштівок як на уроках історії, так і в позаурочний час. Їх аналіз можна подати за тією ж схемою, що й фотоматеріали. В залежності від підбору учнів у класі можу запропонувати учням творче завдання — на основі аналізу поштівок та інших джерел написати невеличку дослідницьку роботу, висвітливши певну тему.

До унікальних джерел, які несуть багато інформації, належать плакат, карикатура і реклама.

В останній час їх часто використовують автори підручників та посібників з історії. Дані ілюстративні матеріали несуть важливу, своєрідну інформацію про епоху — часом доповнюючи текстову інформацію, а часом виступають і самостійним історичним джерелом. Слід пам’ятати, що ці джерела не можуть бути використані для точної кількісної характеристики процесів історичного розвитку, але допомагають виявити їх основні тенденції.

На думку О. Пометун, Г. Фреймана, Ю. Комарова робота з візуальними джерелами повинна обов’язково включати два аспекти — опис зображення та його інтерпретація. Ці джерела мають чимало спільного і своєрідного. В плакатах, карикатурах і рекламі часто використовують спільні образи, вони є різновидом тиражованої графіки.

Робота над карикатурою має певні особливості: такі зображення потрібно аналізувати ретельніше, ніж плакати й рекламу, і в комплексі з іншими джерелами, оскільки за своє природою і суттю вони не можуть бути об’єктивними.

Нині кожен із нас майже щодня зустрічається з рекламою — і в повсякденному житті, і на роботі. Без неї важко уявити сучасне життя. Цей засіб привернення уваги невід’ємний від товарів та послуг. Рекламні оголошення є важливим історичним джерелом. Аналізуючи рекламу, можна багато довідатися про суспільство та час, у якому вона з’явилася; галузі виробництва, моду, уподобання людей, торговельні зв’язки і навіть проблеми у стосунках між людьми. Переліки пропонованих рекламою товарів допомагають відтворити асортимент предметів ужитку (одяг, меблі, посуд), предметів розкоші, їжі, вин тощо, а також тенденції моди. Є реклама, яка за допомогою художніх засобів створює яскравий образ товару, або ж більш інформативна, що містить текст з описом товарів і послуг, подає інформацію про власника, його адресу тощо.

Ще одним ефективним джерелом історичної інформації є телевізійні матеріали (теледокументи). Використання відеоматеріалів у навчанні історії базується на одному із старих і основних методичних принципів — принципі наочності. Для уроків різних типів і форм я використовую різні види відеоматеріалу: відео-пояснення (розповідь), відео-ілюстрацію, відео-підтвердження, відео-тест тощо. Для кожного конкретного уроку  намагаюсь ретельно відбирати той відеоматеріал, який відповідає меті, плану і структурі уроку. Відібраний навчальний відеоматеріал ділиться на невеликі фрагменти (кадри), які розташовані в логічній послідовності. Окрім нової навчальної інформації, кожен відео фрагмент має також і завдання, яке необхідно виконати після отримання інформації (це може бути питання, завдання та ін.). Після виконання завдання учнями  обов’язково здійснюю детальний аналіз. (додаток №8-10)

Використання аудіо матеріалів найбільш ефективне при вивченні тем з культури, наприклад, музика  епохи Відродження, музика народів Сходу та ін.

Як наочність при роботі з цифровим матеріалом використовую статистичні таблиці, графіки, діаграми (кругові та стовпчикові). Для кращого усвідомлення статистичного матеріалу рекомендую переводити дані таблиць у графіки та діаграми. Учні можуть використовувати статистичні дані:

1. Для аналізу історичного матеріалу загалом.

2. Для вивчення соціально-економічного розвитку країн.

3. Для аналізу прибутковості та корисності тих чи інших об’єктів або заходів.

4. Для характеристики рівня життя різних верств населення.

5. Для порівняльної характеристики різних держав у той чи інший історичний період.

6. Для стимулювання творчої діяльності учнів.

Досить часто юному досліднику доводиться працювати з газетними та журнальними матеріалами, особливо з краєзнавчою метою. Газетні матеріали часто використовуються й авторами підручників. Ознайомитися із старими газетами можна як у бібліотеках, так і на сайтах http:// www. oldgazette.ru/ та  http:// www.onlinegazeta.info/. (додаток №11)

Пошукова робота є стрижнем краєзнавчої роботи учнів під керівництвом вчителя. Виховання  починається з родини, тому кожен учень займається вивченням генеалогічного дерева свого роду, історії свого села, освіти, культури, медицини, культових споруд, його видатних постатей. Останнім часом я практикую виконання учнями різного типу проектів: пошукових, українознавчих, творчих, соціальних: «З роду в рід кладе життя мости», «Ніченька різдвяна»,  «Вишивка рідного краю», «Історія мого села», «Україна – Європа», «Поділля на історичних картах» і т. д. (додаток № 12-14)

Учнівський проект – це індивідуальне або групове учнівське дослідження, здійснене на основі вільного вибору учнів з урахуванням їхніх інтересів. На практиці вивчення історії  методом проектів полягає в підготовці до нестандартного уроку або позакласного заходу (збирання по групах інформації – написання сценарію – презентація – підбиття підсумків).

Результати виконаних проектів повинні бути матеріальними, тобто оформлені у певний спосіб – відеофільм, комп’ютерна презентація, створення схематичних плакатів тощо.

Проект – це багаторівнева робота, яка вимагає від учня знання матеріалу, вміння добирати аргументи і використовувати їх у належному вигляді, презентувати їх так, щоб вони були доступними для розуміння. Таким чином учень підвищує свій рівень знань з певної теми, з певного розділу.

Найголовнішою метою вчителя є забезпечення цілеспрямованого, творчо і цікаво організованого навчально-виховного процесу, що обумовлене потребами навчання та виховання всебічно освіченої, інтелектуально розвиненої дитини, здатної орієнтуватися в інформаційному просторі.

Висновки

Роль учителя в умовах дослідницького навчання історії полягає не в  передаванні готових знань, умінь та навичок учням, а в організації відповідного освітнього середовища, навчаючись у якому, учень спирається на особистий потенціал та у процесі навчальної діяльності і життєвої практики використовує знання, здобуті ним самим.

Мета застосування дослідницької технології в навчанні — набуття учнями досвіду дослідницької роботи в пізнавальній діяльності, що дає можливість об’єднати розвиток їхніх інтелектуальних здібностей, дослідницьких умінь і творчого потенціалу й на цій основі формувати активну, компетентну, творчу особистість.

Застосовуючи дослідницький підхід до навчання, можна розв’язати низку спеціальних педагогічних завдань:

• використати дослідницькі методи у вивченні учнями предметів навчальної програми;

• застосувати дослідження під час ознайомлення школярів з окремими явищами, процесами і фактами;

• допомогти учням у засвоєнні комплексу дослідницьких заходів, формувати їхні дослідницькі уміння та навички;

• прищеплювати учням інтерес до навчальних і наукових досліджень;

• формувати в дітях розуміння того, що їхнє навчання наближається до наукового пізнання;

• розвивати дослідницьку складову у світогляді майбутніх фахівців;

• збагачувати творчі можливості учнів на основі формування їхнього дослідницького досвіду;

• вивчати та аналізувати індивідуальні особливості формування дослідницького досвіду учнів, його впливу на їхній інтелектуальний розвиток і виховання;

• освоєння вчителем дослідницького підходу до розкриття змісту навчальної програми дисципліни, до розподілу часу на вивчення окремих змістових модулів і тем програмного матеріалу, до встановлення міжпредметних зв’язків, до вибору доцільної методики організації дослідницько-пізнавальної діяльності учнів.

Отже, на сучасному етапі викладання історичної науки роль наукового дослідження є надзвичайно актуальною та необхідною. Крім того, якщо почати розвивати в учнів нахили до наукового дослідження з 5 класу, то в 8-11 класах уроки будуть проходити на досить високому рівні. Та головними причинами, які  заважають науковому дослідженню історичної науки все ж залишаються:

·     байдужість та апатичність учнів до сприйняття нового матеріалу;

·     низький інтелектуальний рівень учнів;

·     велика завантаженість вчителів іншими посадами та здачею документації;

·     надзвичайно мало потрібної додаткової літератури. 

Список використаної літератури

1.     Арцев М. Н. Учебно-исследовательская работа учащихся // Завуч. — 2005 — № 6

2.     Галегова О. В. Виховуємо юного дослідника / Галегова О. В., Нікітіна І. П., Шеліхова В. В. — X. - 2007

3.     Голобородько В. В. Наукова робота учнів: програма організації науково-дослідницької діяльності учнів / В. В. Голобородько, В. М. Гнєдашев. — X. - 2005

4.     Колінець Г. Г. Формування дослідницьких здібностей у старшокласників / Г. Г. Колінець // Обдарована дитина. — 1999. — № 5. — С. 29-39

5.     Кравец А. С. Методология науки. — Воронеж - 1991

6.     Лиходєєва Г. В. Навчально-дослідницькі уміння та дослідницька діяльність учнів у психолого-педагогічній літературі / Г. В. Лиходєєва // Дидактика математики: проблеми та дослідження. — 2007. — № 27. — С. 89-94.

7.     Микитюк О. М. Наукові дослідження школярів: навч. - метод. посіб. / Микитюк О. М., Соловйов В. О., Васильєва С. О.; під ред. І. Ф. Прокопенка. — X. : Скорпіон; ХДПУ ім. Г. С. Сковороди, 2003

8.     Науково-дослідницька робота в закладах освіти: метод. посіб. / укл. Ю. О. Туранов, В. І. Уруський. — Тернопіль - 2001

9.     Недодатко Н. Технологія формування навчально-дослідницьких умінь школярів / Н. Недодатко // Рідна школа. — 2002. — № 6. — С. 21-23.

10.         Пометун О.І., Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання 

Науково-методичний посібник / О. І. Пометун, Л. В. Пироженко. За ред. О. І. Пометун. — К. – 2004

11.         Савенков А. И. Маленький исследователь. Как научить дошкольника приобретать знання. — Ярославль – 2002

12.         Савенков А. И. Психологические основы исследовательского подхода к обучению: учеб. пособ. / Савенков А. И. — М. – 2006

13.         Сєрова С. О. Шлях у світ наукових технологій / С. О. Сєрова, Н. В. Фоміна // Управління школою. — 2006. — № 3. — С. 27-29

14.         Степапова М. В. Учебно-исследовательская деятельность школьников в профильном обучении. Учебно-методическое пособие для учителей. — С-Пб. – 2005

15.         Трубачева С. Роль методів самостійного набуття знань в організації пізнавальної діяльності учнів / С. Трубачева // Рід. шк. — 2001. — № 1

16.         Файн Т. А. Исследовательский подход в обучении // Практика административной работы в школе. — 2003. — № 5

17.         Шейко В. М., Кушнаренко Н. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. – 2002

18.         Шумицька Г. В. Методологічні аспекти науково-дослідницької роботи учнів у школах нового типу / Г. В. Шумицька, А. Ю. Альбрехт // Освіта Закарпаття. — 2005. — Вип. 2. — С. 69-72

Юрмазова Т. Опыт привлечения школьников к научно-исследовательской работе / Т. Юрмазова, Л. Зольникова, Н. Даниленко // Научно-педагогический журнал министерства образования и науки Российской Федерации. — 2007. — Вып. 10. — С. 95-98